Distilleries - Bowmore

Назва	Bowmore
Вимова	/ˈboʊmɔr/, б­óумор
Регіон	Islay (Айла)
Рік заснування	1779
Статус	діюча
Вода	ріка Лагган
Устаткування	2 Wash stills, 2 Spirit stills
Власник	Suntory, керуюча компанія: Morrison Bowmore
Сайт	bowmore.com

Винокурня Bowmore заснована 1779 року на березі озера Лох- Індааль, схід острова Айла, місцевим купцем Джоном Сімпсоном, і є найстарішою з діючих винокурень Айли, а також однією з найстаріших у Шотландії загалом. Правда, скептики кажуть, що 1779 рік заснування – це скорше просто маркетинговий хід самих боуморців, адже письмові свідчення тих часів досить непевні, і сказати точно, коли була розлита перша пляшка Бовмора, неможлива. Але й спростувати твердження про 1779 рік заснування нема кому, тож віритимемо цифрам на пляшці. Згодом гуральня перейшла до сімейства німецького походження Муттер – William & James Mutter, які 1922 року виставили винокурню на продаж, і аж три роки по тому вона отримала нових власників – компанію під іменем Sheriff’s Bowmore Distillery Ltd. Ще кілька разів протягом 20 століття Бовмор міняв власника – 1950 року їх купили William Grigor & Sons, 1963 – Stanley P. Morrison Ltd, які збільшили кількість перегонних кубів до чотирьох і ще в 60х запустили гостьовий центр. Згодом, 1994 року, цілий цей Моррісон був придбаний японцями Suntory.

Вміст фенолу у солоді, з якого роблять Бовмор, складає приблизно 25 ppm (parts per million, частинок на мільйон) – дрібязок, як для Айли. Для порівняння: Caol Ila – 30-35 ppm, Lagavulin – 35-40 ppm, Laphroaig – 40-43 ppm, Ardbeg – 55 ppm

Біля третини ячменю, який йде на виробництво, солодиться прямо на винокурні традиційним способом, на підлозі – floor malting. Решта необхідного солоду купується на сусідньому Port Ellen.

Деякі розливи Бовмора в районі 1995 року «прославилися» під назвою FWP – French Whore Perfume, «парфум французької шльондри». Менше з тим, ніхто з представників винокурні цього факту не визнав, малоприємна серія закінчилась, і давнє реноме Бовмора як солідного віскі відновилось.

Ну й насамкінець – раджу фотоекскурсію винокурнею. Задокументований повний процес виробництва віскі, тож наполягаю на перегляді. Авторові (Сергей Бессмертний) - респект, а також уважуха . Саме в нього я й стибрив це фото:

Distilleries - Springbank

Регіон	Campeltown
Рік заснування	1828
Статус	діюча
Вода	оз. Кроссхілл Лох
Солод	свій
Кількість перегонних кубів	3 (1 wash + 2 spirit)
Потужність	2 000 000 літрів чистого алкоголю / рік
Власник	Springbank Distillers Ltd
Сайт	www.springbankdistillers.com

Силою думки, інтернету і фотографії сьогодні переносимось до найменшого з віскі-регіонів - Кемпбелтауна. Відсутність проблем з водою, ячменем, торфом, вугіллям, та зручне для доставки віскі до Глазго, Лондону та Америк розташування містечка на південному півострові Кінтайр - всі умови для процвітання виробництва віскі. Століття тому тут функціонувало більше тридцяти легальних винокурень та понад 600 самогонників, і Кемпбелтаун носив горде ім'я Всесвітньої столиці віскі. Та зрештою золота ера віскі девятнадцятого століття прийшла до кризи збуту на початку двадцятого століття, великої депресії та втрати такого ринку, як США внаслідок оголошення там сухого закону. Саме тоді й позакривалася більша частин винокурень, і зараз у Кемпбелтауні діє всього три винокурні - Glen Scotia, Glengyle (винокурня, зведена 2004 року на місці давньої винокурні з таким самим іменем; офіційних релізів ще не було) та, власне, герой сьогоднішньої оповіді Springbank.

Історія винокурні розпочалася 1828 року, коли два брати Мітчелли, Х'ю та Арчибальд, її збудували. Справи не відразу йшли належним чином, але вже 1848 року Springbank (спершу відкритий під іменем Longrow Street, але згодом перейменований, аби не плутати з сусіднею винокурнею, яка називалася просто Longrow) продавав свій віскі всім відомому Джонні Вокеру по 44 пенси за галлон. Під час великої депресії Springbank закривається, і цей період занепаду триває з 1926 до 1933 року. В кінці 60х компанія купує територію сусідньої Longrow, яка була закрита 1896 року. Деякі її склади й зараз використовуються за призначенням.

Окрім віскі під однойменним брендом, Springbank випускає ще Hazelburn (за іменем ще однієї сусідньої винокурні, закритої 1925 року), а також торфовий Longrow . 

Досьогодні компанія керується все тією самою родиною Мітчелів, якою й була заснована майже два століття тому. У виробництві використовується тільки свій солод, виготовлений за старими технологіями на токових солодівнях з ячменю, за можливістю, виключно місцевих фермерських господарств. Похвалитися таким самим може хіба молода винокурня Kilchoman, яка віднедавна випускає 100% Islay віскі, зроблений з ячменю, вирощеного на сусідній фермі. Ще кілька винокурень мають власні солодівні токового типу (Bowmore, Laphroaig, The Balvenie, Highland Park, також відроджує свою Benriach), але ніхто з них не працює повністю на власному солоді.

Ось так коротенько про Springbank. Ближчим часом - дегустаційна нотатка про їхню десятирічку.

При підготовці використано whiskyblog та maltmadness, за шо їм і подяка

Distilleries - Isle of Arran

Регіон	Islands (острови)
Рік заснування	1995
Статус	діюча
Вода	р.Ізан Біорах
Солод	Baird’s, неторфований
Кількість перегонних кубів	2 (1 wash + 1 spirit)
Потужність	750 000 літрів на рік (це проектно-теоретично, а насправді  менше – від 125 000 згідно з даними станом на момент підготовки допису)
Власник	Isle of Arran Distillers Ltd
Сайт	arranwhisky.com

Одна з наймолодших винокурень Шотландії (є й молодші, і про них згодом – всьому свій час), Isle of Arran, була збудована біля села Лохранза на півночі острова Арран лише 1995 року, і є зараз єдиною діючою винокурнею на острові. Між тим, до 1830х років на цьому острові (432 кв.км - приблизно половина Києва) було три легальних віскікурні (на додачу до півсотні нелегальних), причому, на відміну від сьогоднішнього героя, усі три були розташовані в південній частині острова. 

Отже, історія почалася 1993 року, коли Гарольд Каррі, бувший керуючий директор Chivas Brother, разом з однодумцями вирішив здійснити давню мрію і збудувати власну винокурню. До справи підійшли з повагою до традицій, кожна будівля має дах у формі пагоди, які хоча функціонально й не використовуються (тобто солоджений ячмінь там не сушиться – солод компанія купує), але око тішать. 

Перший алкоголь з новенького куба потік 29 червня 1995 року, і мав міцність 14.29 градусів. Відтоді зацікавлені мали змогу стежити за шляхом народження нового віскі – Арран регулярно поставляв на ринок свої ледь витримані спіріти, починаючи з однолітнього (які навіть не мали права називатися віскі, оскільки не були витримані належні три роки), і зрештою дійшли до 10-, а згодом до 12- і 14-річних релізів.

Після 2003 року, коли з’явився NAS-реліз Arran Non-Chillfiltered, дистилерія холодної фільтрації не використовує, про що пише на кожній пляшці й повідомляє при кожній слушній нагоді. Також вони не додають до свого віскі барвника – карамелі.

З 2003 року, коли вийшов реліз, довитриманий у діжці з-під кальвадосу, винокурня показала й свою любов до різноманітних фінішів, і відтоді світ побачила сила-силенна Арранів, фінішованих у діжках з-під коньяку, портвейну, шампанського, бордо, рому, різноманітних хересів, бренді, і так далі. 

Нещодавно винокурня завершила «зоологічну» серію «Ікони 

Аррану» (чотири релізи, присвячені рідкісним мешканцям дикої природи, що населяють острів) сингл молтом Golden Eagle. Цікаво, що під час будівництва винокурні на скелі поруч звила гніздо пара золотих орлів, і будівництво тимчасово припинилось – ці птахи захищені законом. Офіційний сайт Аррану пише, що під час церемонії відкриття винокурні у серпні 1995 року ця пара орлів кружляла над винокурнею, «дякуючи» за ту кількатижневу перерву в будівництві, що дозволило їм висидіти пташенят.

Окрім того, в портфелі компанії, що опікується Всесвітньою Федерацією Бернса, є такі релізи, як Robert Burns Single Malt та Robert Burns Blended Whisky, створені на честь великого шотландського поета – співця про Джона Ячмінне Зерно (смайл), ба більше – лише Арран має право використовувати підпис Бернса на етикетках своїх пляшок та упаковках (тубусах, коробках тощо). 

Нарешті, серед релізів дистилерії є такі бленди, як Lochranza Blend та Arran Gold Single Malt Whisky Cream Liqueur, а ще торфовий сингл молт - Machrie Moor, що випускається з кінця 2010 року, хоча це виняток - загалом характер спиртів ближчий до шпейсайдівських. Немало Аррану можна знайти й серед негоціантських розливів, а за бажання можна й самому через сайт придбати діжку, витримати згідно з власними уподобаннями і розлити під власним іменем.

Distilleries - Dalmore

Від обіцянок - до справи. Сьогодні започатковується новий тег, distilleries, і почну з останнього фігуранту n/t - хайлендської винокурні The Dalmore.

The Dalmore - візитка

• Вимовляється: дал-мóр
• Етимологія назви: Велике Поле: Dail – поле, mór – велике (шотландська    гельська мова)
• Регіон: Highlands (нагір’я, верховина, горби – виберіть переклад, який більше до душі)
• Рік заснування: 1839
• Статус: діюча
• Вода: р.Алнесс
• Кількість перегонних кубів: 8 (чотири куби - низьке вино плюс чотири спиртових)
• Потужність: 4,2 млн літрів на рік
• Власник: United Spirits, керуюча компанія – Whyte&Mackey Ltd
• Сайт: thedalmore.com

Винокурня заснована 1839 року у селі Алнесс, близько 32 км на північ від Інвернессу, Александром Матесоном, купцем, що заробив свої статки нелегальним імпортом опіатів з Далекого Сходу. Сам він дистиляцією займатися не став, а відразу здав дистилерію в оренду сім’ї Сандерлендів, яка й займалася нею до 1867 року.  Пізніше винокурня перейшла в управління до братів Маккензі; справи  йшли зовсім непогано, і 1874 року Далмор подвоїв кількість перегонних кубів (з двох до чотирьох) – не сказати, щоб типова на ті часи ситуація. Після смерті засновника 1886 року винокурня була продана Маккензі - братам Александру, Ендрю та Чарльзу. Саме кланові Маккензі, які потому володіли винокурнею понад сто років, Dalmore завдячує своєю емблемою – морда оленя з гіллястими рогами, що присутня тепер on each and every bottle. Історія каже, що 1263 року один з предків клану Маккензі врятував Короля Александра ІІІ від розлюченого оленя на полюванні, за що отримав дозвіл носити Королівську емблему – оленя на обладунках. 

1917 року, під час першої світової війни, акценти і пріоритети змістилися. Замість солодового виробництва у Далморі  військовий флот займався виробництвом глибоководних мін. Залишили Далмор вони тільки 1920 року в руїнах після вибуху та пожежі, і Ендрю Маккензі судився з цього приводу з Королівським флотом, та повного відшкодування домогтися все ж не вдалося.

Зараз Dalmore часто хизується цінами, за якими продається їхній віскі. Так, тривалий час звання найдорожчого віскі носив 62-річний Далмор, проданий 2002 року за 25 000 фунтів, доки згодом ще дорожче не був проданий декантер Макаллану. Далмор не надовго втратив лідерство – минулого року знову-таки 62-річка була продана за 120 000, а три місяці згодом – ще один 62-літній Далмор з особистої колекції головного блендера (купажиста) винокурні Річарда Патерсона був проданий за 125 000 фунтів.

Трохи цікавинок

-Dalmore – перший сингл молт в історії, що був експортований. 1870 рік, Австралія

-тільки з 2002 року з подачі мастер-блендера Річарда Патерсона змінений рецепт дванадцятирічки – відтоді половина спиртів витримується у діжках з-під бурбону. До того Далмор класично зрів виключно в хересних діжках

-на Dalmore один з перегонних кубів удвічі більший за решту, і new-make спирт з нього значно легший, ніж з інших кубів, з яскравим характером цитрусових, фруктів та спецій.

-куби низьких вин замість плавно вигнутої шиї мають плаский верх, а спиртові куби обладнані мідними кожухами, в яких циркулює вода для охолодження спиртової пари

-два тижні на рік дистилюються торфовані спирти з рівнем фенолів 50ppm, а в спекотні літні місяці виробництво скорочується удвічі через нестачу води

-1956 року Dalmore відмовляється від традиційного солодильного току (floor malting), натомість використовує Saladin Box. 1982 року винокурня відмовляється від власного виробництва солоду і починає закуповувати його на Bairds.

З 1960 року Маккензі об’єдналися з давніми партнерами і утворили спільне підприємство Dalmore-Whyte&Mackey Ltd

1996 - JBB Greater Europe купує винокурню. JBB Greater Europe належить компанії Fortune Brands

2001 – Менеджмент JBB Greater Europe викуповує винокурню у власника та перейменовується на Kydal Spirits, а за рік бере стару назву - Whyte&Mackay.

2007 – великий індійський конгломерат United Spirits купує Whyte&Mackay.

З 2004 року на Dalmore діє новий гостьовий центр. Минулого року в розширення й так нещодавно збудованого центру було інвестовано мільйон фунтів.